«Велике дерево виростає з паростка, дев’ятиповерхова вежа — зі жменьки землі, а подорож у тисячу лі починається з першого кроку» (Лао-Цзи)
Після закінчення школи, перед кожним із нас постали запитання: «Що далі?», «Як себе зреалізувати?», «Як не помилитися у виборі життєвого шляху?». Дехто намагався втілити амбіції своїх батьків, дехто вступав до університету лише тому, що це престижно, хтось себе зреалізував у батьківстві. Я ж, будучи ще юною школяркою, робила малесенькі кроки на шляху до своєї великої мрії.
Хто б міг подумати, що «дівчинка у вишиванці» з текою документів для вступу в руках, яка тоді ще так невпевнено проходила університетськими коридорами, опиниться на російському відділенні, згодом на спеціальності «Слов’янські мови і літератури», та ще й в такий непростий для України час.
Зараз, оглядаючись назад, я із впевненістю можу сказати, що не помилилася і жодного разу не пошкодувала про обраний шлях. ПНУ ім. В.Стефаника став для мене другою домівкою, а кафедра світової літератури і порівняльного літературознавства – такою рідною і близькою, що хочеться повертатися туди знову і знову.
Переступивши поріг навчального закладу, ми неодноразово чули від наставників цитату (в різних її варіаціях): «Можна підвести коня до водопою, та не можна змусити його пити». Ви нас надихали та стимулювали до нових звершень, вчили цінувати кожну мить. Навчання в університеті подарувало мені безліч вражень, нових знайомств, дозволило мені пліч-о-пліч співпрацювати з неймовірними людьми, на яких хочеться рівнятися. Великий об’єм інформації, здавалося б непідйомної на перший погляд, на практиці засвоювалося на одному подиху. Завдяки педагогічній майстерності викладачів, їх вмінню донести інформацію до слухачів, ми отримали максимум від навчання. Ви змогли в нас виховати особистостей, а не навантажених знаннями віслюків.
«Ким бути?», «Яким бути?» – на ці запитання ми шукали відповідь в книгах, а ви допомагали це зробити в житті. Студіюючи творчий спадок світової літератури, ми вчилися на чужих помилках, розширювали власний світогляд, вчилися берегти та цінувати «своє» і впізнавати в своєму «чуже (інше)».
Не дивлячись на важку політичну ситуацію в країні, завдяки Факультету філології ми навчилися розділяти культуру і політику. Познайомилися з найкращими творами-зразками світової класичної літератури, такої своєрідної і не схожої на інші. Ми вивчати найкраще в найкращих.
На Факультеті філології всі особливі, кожен викладач має свою манеру викладання. Кимось захоплювалися і слухали із захопленням, когось ну зовсім трішечки боялися, але безмежно любили і з нетерпінням чекали наступної зустрічі чи навіть «побачення» (а їх було ой як багато). Ми вчилися у тих, кого любимо, саме тому нам було цікаво і ми хотіли вчитися.
Тут панує особлива атмосфера не тільки під час навчання, але й після занять. Оскільки філологи – люди творчі, тут їм є де розгорнути свою діяльність. Численна кількість літературних вечорів, конкурси читців, вечорниці, квести, ярмарки – нам давали все і навіть більше. Зараз вже, успішно закінчивши навчання, з жалем згадуються ті часи, коли ми мали можливість отримувати максимум, але через брак часу і банальні лінощі, ми і пропустили багато чого повз.
Я була цікавою студенткою, не дуже старанною і пунктуальною, але зі своєю точкою зору, чітко виявленою позицією, красномовністю (чи радше багатослівністю) і бажанням запам’ятатися. У нас, власне, всі були такими. Насправді мені надзвичайно пощастило з групою: всі були такі різні, але щось нас об’єднувало, ми були наче мушкетери. Ми не боялися бути смішними.
В університеті є можливість різнобічно розвиватися не тільки на своєму факультеті. Я протягом довгого часу була учасницею Студентського центру дозвілля, де ми з користю проводили вільний від занять час, організовували різні виховні заходи. За період навчання ким я тільки не була і Катею Пушкарьовою, і Шевченковою Лілеєю, і матір’ю, що чекає сина з війни і т.д. Незважаючи на приміряні мною ролі, я все ж залишалася собою.
Зараз, коли навчання добігло до завершення, хочу висловити подяку викладачам, які доклали максимум зусиль, щоб зробити навчання доступним, цікавим і потрібним. Ви зробили з нас універсальних солдатів. Недарма говорять, що філологи не пропадуть, і хоча більшість, поки що, у пошуках себе і ми віримо, що ПНУ ім. В. Стефаника – це правильний вибір і крок до щасливого майбутнього. Я вдячна своїм друзям, з якими пліч-о-пліч разом йшли до мети, мені неймовірно приємно, що доля нас звела нас і сподіваюся, що навіть коли життя нас розкидає по різних куточках землі, пам’ятатимемо один одного. Не знаю, як складеться моє подальше життя після закінчення університету, але я озброєна багажем знань та неймовірною кількість приємних спогадів про студентське життя. Я з гордістю буду згадувати, що здобувала освіту в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника.
Галина Візнович – студентка Факультету філології 2013-2018 рр.