Тут нашої мови скарбницю здвига
Професор Євген Желехівський…
Іван Франко
24 грудня 2024 року минає 180 років з дня народження відомого українського лексикографа, професора Станиславівської гімназії, громадського діяча Євгена Желехівського (1844-1885). Народився майбутній філолог у селі Хишевичі на Львівщині в родині священника. Дитячі роки провів у селі Кудобинці на Тернопільщині. Гімназійну освіту здобував у Львові, Перемишлі та Бережанах. З 1866 до 1869 року навчався на філософському факультеті Львівського університету. З 1870 року працював помічником вчителя в Перемишльській гімназії. 1872 року переїжджає до Станиславова, де на посаді професора української мови і класичних мов працює до кінця життя. Як бачимо, так склалася доля Євгена Желехівського, що він добре пізнав мову майже усіх частин Галичини, бачив і відчував прагнення галичан стати на повен зріст у національному питанні, розумів значення й потребу мовного підґрунтя для суспільного утвердження. Задля цього й працював, іноді навіть на шкоду своєму здоров’ю (прожив лише 40 років). У некролозі письменник Г. Цеглинський писав: «Справою українською він жив і дихав, справі цій віддав усе своє життя і навіть утле здоров’я».
Основним доробком галицького лінгвіста є насамперед двотомний «Малоруско-німецкий словар», доопрацьований колегою і другом Софроном Недільським, виданий окремою книгою 1886 року у Львові в друкарні Наукового товариства ім. Шевченка. На той час це був найбільший словник української мови: він містив 64 тис. слів. Джерельною базою книги була лексика творів художньої літератури як Західної, так і Наддніпрянської України, фольклорних збірників, етнографічних матеріалів, тогочасних словників та записів численних кореспондентів тощо (більше про наукову рецепцію вченого чит. у виданні «Євген Желехівський у національно-культурному відродження України ⁄ В Ґрещук, М Лесюк, Л Невідомська та ін., за заг. ред. В. Ґрещука. Івано-Франківськ : Плай, 1999. 150 с).
Є. Желехівський завдяки правописній системі, створеній ним у словнику, прославився як реформатор писемної мови в Галичині. Цьому посприяли й автори «Руської граматики» С. Смаль-Стоцький і Т. Гартнер, які використали в своєму підручнику правописні правила Є. Желехівського. Граматика вийшла друком 1893 року і була затверджена Міністерством освіти Австро-Угорщини для офіційного вжитку в освітніх закладах. Фактично й фонетичний правопис увійшов у шкільну практику з 1893 року, але офіційно він був затверджений австрійським урядом для вжитку 1895 року, і його використовували в Галичині та на Буковині й використовувалася аж до 1922 року, а деякі твори друкували ним і пізніше. «Желехівка» витіснила етимологічний правопис разом з писемною мовою «язичієм», а натомість утвердила фонетичний принцип правопису уже панівної народної літературної мови.
Адміністративне запровадження єдиного правопису в освітніх установах сприяло кодифікації мовних норм у всій суспільній сфері українства Австро-Угорської імперії. Так, наприклад, відомі культурні діячі, які раніше послуговувалися іншими правописами, стали використовувати лише «желехівку», зокрема Іван Франко, Василь Стефаник, Марко Черемшина (про правописні особливості епістолярію Марка Черемшини). Навіть у консервативному конфесійному стилі теж вживають новий фонетичний правопис. Яскравим прикладом слугує перший повний український переклад Біблії (Відень, 1903 р.) за авторством П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, І. Пулюя, визнаний свого часу найкращим серед слов’янських.
Наприкінці листопада цього року доцент кафедри української мови Думчак І.М. прочитав лекцію студентам 2 курсу спеціальності 014 Середня освіта «Українська мова та література» на тему «Правописна традиція Галичини XIX – першої половини XX ст» і провів з ними науковий семінар, присвячений Євгенові Желехівському.
Автор матеріалів: кафедра української мови ПНУ
